 |
Генеральне Консульство Укра?ни в Барселон? Consulado General de Ucrania en Barcelona
|
 |
 |
|
|
Пошук по сайту
Авторизация
|
 |
?вген Маланюк
К Р У Т И Народини нового укра?нця
? Наш? нац?ональн? свята на загал невесел?. Склалося на те багато причин. ? то не лише зовн?шн?х, об’?ктивних, бо ж остаточно д?йсн?сть ? в значн?й м?р? такою, якою ?? хочемо бачити чи якою ?? бачити призвича?лись. Н?, ? тут, може, передовс?м причини суб'?ктивн?, що кор?няться в наш?й псих?ц?, в?рн?ш у традиц?? нашо? псих?ки, почасти ? псих?ки рел?г?йно?. Ми значно б?льш скор? до похорон?в, ан?ж до вес?лля. Панахида чи голос?ння, особливо мистецьке, нам припада? б?льш до смаку, до нашого естетичного смаку, ан?ж найб?льш нав?ть рад?сна чи там найб?льш двозначна вес?льна п?сня. Багатющий зб?р наших народних та ?сторичних п?сень ма? щодо цього ц?лком виразний характер, що не до 90 згруба в?дсотк?в ?х — це п?сн? сентиментально-л?ричного суму чи смутку. Еп?чного елементу в них майже ц?лком браку?. Нав?ть жарт?влив? п?сн? звичайно ? журливо–жарт?влив?, до яких найб?льш п?дходить класична формула малороса Гоголя: видимий св?тов? см?х кр?зь незрим? св?тов? сльози. Нав?ть уславлений нац?ональний гумор прорива?ться в них зр?дка, хоч ? дуже драматично, як в ?дин?й у сво?м род? п?сн? про Байду. Геро?чний червень, коли й виника? де?нде, то в?н завжди або пов’язаний з традиц?йним з?тханням, або в чи ?нший спос?б прикритий неодм?нною "червоною китайкою". Таке явище, як несмертельна п?сня перемоги "Гей, не дивуйтесь, добр?? люди" - зроджена аван?ардними боями загон?в Кривоноса р. 1648 - належить до блискучого й ?диного винятку, який дор?вню? найвищим такого роду музичним феноменам ?вропейського св?ту. На цей фатальний "м?нор", на брак "мажору" в укра?нськ?й п?сн?, л?тератур? ? ментальност? скаржився талановитий сп?вець Пол?сся Дмитро Фальк?вський. Хтось з молодших публ?цист?в наших уже час?в п?дносив питання, чому у нас святкують Полтаву ? Берестечко, а не Жовт? Води чи Конотоп, чому до 1917–1918 рр. — це не Ки?вський Арсенал чи Мотовил?вка, а саме неодм?нно Крути. Ц? питання можна продовжувати без к?нця. Ми твердо зна?мо, що князь Олег умер в?д гадюки, що виповзла з черепа його коня, ? що з черепа Святослава Завойовника зробив соб? чару печен?зький хан, але вже слабша? пам’ять про щит Олега на брам? Царгорода ? що Святослав справд? був забитий, але саме в час? творення ним св?тово? ?мпер?? - в?д Тмутаракан? до Болгар??. Ми захоплювалися ? захоплю?мося "Словом о полку ?горев?м", захоплю?мося естетично, особливо "Плачем Ярославни", що ним захоплювався сам Шевченко, але забува?мо при т?м, що це ? тв?р, пронизаний траг?чною нотою упадку ки?всько? великодержави, ген?альний тв?р цей осп?ву?: остаточно поразку ? що ? взагал? твором схилку доби, зак?нчення, а не розкв?ту, твором, що в н?м ?скряться лише в?дблиски минулого, повного боротьби, перемог, геро?зму, брязкоту збро?, словом, отого самого "мажору". Може, тому сп?вець "Слова" з таким з?тханням згаду? про Бояна, що жив у часи, коли не було ще траг?чних роздво?нь почуття, коли вистачило покласти сво? "в?щ?? персти" на струни, що вони "сам? славу князем рокотаху". Число поразок у наш?й ?стор??, напевно не ? вже таким разючим у стосунках до числа перемог. Але тому, що досить р?зко в?дд?лен? в?д себе окрем? пер?оди нашо? ?стор?? к?нчалися, розум??ться, упадками, цебто тими чи ?ншими поразками, а ?стор?я наша, хвалити Бога, все ж не к?нчалася й не к?нча?ться — то нов? доби, в ?сторичн?й св?домост? покол?нь, починалися силою речей, з? спогад?в про поразку. Пам’ять людська не сяга? далеко. Спогад покол?ння ? той сумарний спогад поглинював ? пригашував спогад про вс? попередн? перемоги. Так у л?рично-чуйн?й ? чутт?в?й ментальност? народу закор?нювався ? розростався природн?й смуток, сформувалася та, а не ?нша, псих?чна тональн?сть ?сторично? пам’ят?. В пом?ч цьому процесов? прийшла ще й вражлива нац?ональна етика з ?? в?рою в ун?версальну правду ? в абстрактну справедлив?сть, в священну силу права. З такою етикою народ наш зустр?чав ?сторичн? под?? ? м?рилом т??? етики м?ряв ?х, та — на жаль чи на щастя - м?ря? ?х до сьогодн?. Зв?дс?ль - традиц?йне почуття кривди, що ще м?цн?ш поглиблювало тон жалю ? смутку в його душ?. Не варто тут скаржитися на те чи нар?кати: ? саме так, а не ?накше. ?сторична ж ментальн?сть ? псих?ка народу не ? чимсь легким до раптових метаморфоз. Варто лише не знати, спостер?гати й направляти та виправляти, з в?рою, з певн?стю, що найл?пшим л?ком на вс? нац?ональн? недуги було здорове п?дсоння власного життя. Под?я, в?рн?ш явище, що назива?мо його Крутами, ? чимсь, до чого треба й варто п?дходити ?накше, п?дходити повз окреслену вище властив?сть нац?онально? псих?ки ? мимо не?. ?? В?д того, що назива?мо сьогодн? коротким ? майже емблематичним словом Крути, часово д?лить нас 23 роки. Доба — для ?сторика ще замала, для сучасного покол?ння - завелика, щоб дивитись на Крути як на певну под?ю в ланцюгу ?нших под?й. А под??, як в?домо, тривають - кр?зь нас, через нас… Можна — чому н? - спробувати подивитися на Крути, як то кажуть, об’?ктивно, з певною, доступною для живих син?в нашо? Батьк?вщини тверез?стю, критицизмом, розважн?стю. Адже ? ще жив? люди — ?х залишилося к?лька, що брали участь у бою п?д Крутами. Вони - на загал - маломовн? ? не люблять ан? про свою участь, ан? про самий б?й опов?дати. Коли ж пробують опов?дати, слухач залиша?ться незадоволений: опов?дають про недостачу амун?ц??, резерв?в, слабий вишк?л, брак артилер?? ? старшини, помилку команди… Пам’ятаю, один з учасник?в, людина сувора ? тверда, п?зн?ш на ем?грац?? учений–б?олог, просто казав, що Крути - це тактична помилка та непорозум?ння ? все намагався в так?м сенс? написан? спогади десь видрукувати. Крути - помилка. Крути - непорозум?ння, щось б?льш парадоксального ? блюзн?рчого трудно вигадати, а одначе така точка погляду може ?снувати. Самовидець, тим б?льше учасник, не можуть силою р?чи охопити под?ю в ц?лост?, ?сторично, тим б?льш усв?домити соб? ?? поза матер?альний, метаф?зичний сенс. А, власне, цей зм?ст ? сенс Крути мають в б?льш?й м?р?, ан?ж якась ?нша под?я т??? ж категор??. Повторюю, можна вже тепер, на п?дстав? в?дпов?дного, хоч ? не дуже скупого матер?алу, спробувати подивитись на Крути ?сторично. ? тод? ми побачимо в них траг?чний фрагмент, майже еп?зод певно? в?йськово? операц??, що називалася обороною Бахмацького вузла на зал?зничн?й л?н?? Конотоп — Ки?в, чи стисл?ше - оборонним бо?м нашого в?йська при станц?? Крути 29 с?чня 1918 року, цебто в тиждень по оголошенн? ?У Ун?версалу, який змусив ворога розкрити карти ? перейти до нормального во?нного наступу в Укра?ну. В?йсько наше мало тод? характер ?мпров?зований. В укра?н?зованих частинах бувшо? ?мперсько? арм?? в силу багатьох причин велась комун?стична пропаганда, яко? не устереглися ? новосформован? нац?ональн? полки. На загрожений напрямок вислан? були найпильн?ш? ?, може, ?дин? бо?здатн? частини: юнаки В?йськово? Школи ?м. Богдана Хмельницького та складений з в?йськових студент?в ? г?мназист?в т. зв. Студентський Кур?нь, фактично сотня, що перейшла до ?стор?? як головний герой Крут. Старшини, безперечно, бракувало як й артилер?? — була ?дина гармата сотника Лощенка, що сам в?н ?? обслуговував. Про команду в розум?нн? оперативному також говорити було б трудно. Керував ус?м молодий сотник, що д?став з Ки?ва певне стисле завдання, яке в?н ? виконував як тактичну задачу, - перешкодити рухов? ворожих в?йськ на л?н?? Бахмач - Н?жин (а Бахмач уже був залишений), що вела з–над московського кордону до столиц? краю. Затримання ж столиц? в руках нац?онального уряду мало величезне пол?тичне значення з огляду на пертрактац?? з посередн?ми державами в Берест?, що саме тод? провадились. Завдання сво? сотник в м?ру сво?х спроможностей виконував так довго, як м?г, цебто аж поки страти не досягли 50% складу, в Ки?в? не зачався внутр?шн?й путч, а в безпосередн?м тилу не опинився збольшевичений полк, що з ?рон?? дол? носив неспод?ване ?м’я Шевченка. Все ж завдання було виконане, цебто полковника Муравйова з його в?йськом було зупинено, а ?х рухи на Ки?в були оп?знен?. Страти дуже численного ворога були немал?, але й наш? були значн?. Згинуло около 250 юнак?в при 10 старшинах, а понадто ц?ла чота студентсько? сотн?, що стратила вже на початку бою свого командира. Чота ця при в?дступ? вноч? 29 с?чня натрапила на сильний в?дд?л матрос?в ? п?сля в?дчайдушного разючо–нер?вного бою була майже в ц?лост? переколена багнетами. Отце здавалося, все, що сучасний Нестор м?г би записати до свого л?топису. Та в д?йсност? це було далеко, далеко не все! Бо народ, творячи з яко?сь под?? легенду — а Крути без сумн?ву, ? й будуть одн??ю з найвеличн?ших легенд нашо? нац??. - зна?, що в?н робить. Народна мудр?сть ? нац?ональний ген?й — це найвища земна справедлив?сть - творячи сво? легенди ? м?ти, цебто п?дносячи дану ?сторичну под?ю до височини над?сториччя, н?коли - щодо вибору т??? под?? - не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут.
??? Оф?ц?йна ел?та народу, що несе в?дв?чальн?сть за пров?д 1917–18 рок?в, особливо ж року т. зв. Революц??, року упадку Петербурзько? ?мпер?? ? року фактичного зв?льнення ?? народ?в — а нашого передовс?м - оф?ц?альна ел?та ця складалася з ?нтелектуал?ст?в ?мпер??. На не? сьогодн? - на дистанц?? майже чверть стол?ття - ми, в?дносно легко, можемо мати ? ма?мо усталений погляд. Ми зна?мо ?? батьк?в ? ту ?дейну ? ?деолог?чну атмосферу, в як?й вона зродилася ? сформувалася. Тема тогочасного проводу ? темою надто широкою — ми ?? залишимо ?сторикам. В?дм?тимо ? п?дкреслимо лиш найважлив?ше, ?стотне. В сво?й низов?й, с?льськ?й частин? характеризувалася браком нац?онального ?нтелекту при надм?р? емоц?й, переважно прим?тивно–романтично? натури. В сво?й частин? гор?шн?й — вона вражала слабк?стю, майже заником нац?онального ?нстинкту, при хвороблив?м надрозвою абстракц?йного, чисто рос?йського ?нтелектуал?зму. ?? приспана Петербургом ?сторична пам’ять - вир?шна властив?сть у таких моментах ?стор?? - не сягала дал? одного -двох покол?нь. ?? ?сторична пам'ять була жал?сно убогою, нав?ть у пор?внянн? з ?сторичною пам'яттю т. зв. маси, у яко? на загал вона ще сягала, принаймн? час?в Кол??вщини, т??? маси, що на Черн?г?вщин? чи на Херсонщин? все ж спромоглася, ? то ц?лком в?друхово, повитягати з? скринь не лише козацьк? жупани та шлики, але дещо б?льш промовисте: прад?д?вськ? шабл? ? мушкети. Ел?та 17 року, що силою речей була проводом воскресло? нац??, рухалася повол?, думала ще повол?ш ? тому — фактично - не провадила. Не могла провадити. ? тому т. зв маса протягом дорогоц?нних дн?в 17 року залишилася без проводу, або хай буде вибачений цей невеселий парадокс - пров?д провадила за собою, прив?д, який, до реч?, при т?м не виказував велико? охоти, а нав?ть й упирався. Бо в?н думав повол?, в?н щойно ?сторично опритомлювався ? нац?онально усв?домлювався сам, але не через те знаття, яке кор?ниться в кров? ? род?, лише через те знання, яке вичиту?ться з книжок, до реч? досить скромних, як тепер говориться, просв?тянських. Для справедливост? треба ще й ще раз п?дкреслити, що все це ми бачимо вповн? лише тепер, ? що це — аж н?як - не ? тисяча першою спробою шукання т. зв. винних, та ще й, боронь Боже, серед старших в?ком земляк?в. Хоча б уже тому, що в?д ствердження тих винних ми не в?дчува?мо жодно? вт?хи, а саме заняття пошукування винних, коли "винними" були - незалежно в?д в?ку - ц?л? групи ? стани, - не вида?ться нин? заняттям пожиточним. Тут стверджуються лише факти, ?сторичн? факти, необх?дн? для в?дтворення д?йсност? сперед двадцяти трьох л?т. Образ ел?ти 1917 р. ускладню?ться завдяки спогадам живих ?? молодих ? старих представник?в ? ?х сп?зн?л?й, чисто ?нерц?йний чинност?. Ускладню?ться зовн?шн?м фактом рясно? н?би зр?зничковост? т??? ел?ти, парт?йно? ? ?деолог?чно?. ? ця обставина створю? чисто уявний образ парт?йно? внутр?шньо? нац?онально? боротьби "правих" ? "л?вих", демократ?в з абсолютистами, т. зв. соц?ал?ст?в з т. зв. комун?стами ? т.п. Ця з нац?онально? точки погляду уявна боротьба, коли й була, не мала жодного нац?онального сенсу. Р?зниц? бо м?ж "правими" ? "л?вими" були чисто формальн?, паперов? або словесн?. В певн?м сенс? на терезах нац?онально? вартост?, в сенс? нац?ональн?м ? державн?м — м?ж яким–будь Винниченком з одного боку, ? припустим, Лизогубом - з другого, жодно? ?сторично? ц.т. нац?онально? р?зниц? не було, коли не рахувати р?зниць особисто? товарисько? культури та, може, ще в ц?м випадку культури морально?. Один був трохи сп?зн?лим щодо л?тературно? моди письменником ?мпер??, таким соб? малорос?йським Горьким; другий був дещо пров?нц?альним достойником т??? ?мпер??, таким соб? кандидатом на л?берального губернатора. Але обидва - перес?чн? сили свого приспаного й окраденого народу. Це варто, хоч м?ж ?ншим, ствердити тому, що остаточно знайшовшись на ем?грац??, ц? люди, що так скажу староукра?нського (незалежно в?д свого в?ку) стилю, за звичкою продовжують те, що вони уважають за пол?тику, займаючись, власне кажучи, чистою поез??ю, бо розфарбовують фантаз??ю на рожево ? сонячно сво? спогади, як? в д?йсност? не були ? не могли бути ан? рожев?, ан? сонячн?. В того роду спогадах умовн? речення "коли б" ? "якби" займають, розум??ться надто багато м?сц? ? глибоко на?вна т. зв. парт?йна, в д?йсност? псевдопарт?йна боротьба пол?тичних неб?жчик?в ? бувших людей враз з ?х мертво родженою молоддю, продовжу?ться в безнад?йну безк?нечн?сть. ?дине, що ?х гальван?зу? - це, либонь, сп?льна для вс?х псевдопарт?йна ненависть до нац?онал?зму, ненависть, зрештою, ц?лком зрозум?ла й ?сторично оправдана. Ел?ту 17 року — а вона жила ? в 18 ? в 19, сучасне покол?ння може найл?пше уявити соб? по тих пол?тичних, а головне культурних рештках ? сл?дах ??, що, на великий жаль, залишаються в наш?й сучасност?. Але й тут не поможуть ан? внутр?нац?ональн? псевдопарт?йн? ненавист?, ан? скарги один на другого, ан? механ?чна т. зв пол?тична боротьба русина з русином. Справа - значно глибша, що сяга? расового кор?ння, нац?онально? б?олог?? ? д?дичност? ?сторичних хвороб. Коли шукати ун?версально? форми, що окреслювала б ?стотний порок ц??? ел?ти, то х?ба найвлучн?шою було ствердження в н?й браку зд?бност? до тривалого самост?йного морального напруження взагал?. Цю недугу не можна класти виключно на рахунок в?ково? деморал?зац?? в умовах ?мпер?? рос?йського типу. Це гр?х первородний або дуже давн?й. Тим поясню?ться перше… Але зацитуймо визнання одного визначного, в сво?м час?, д?яча, бо то документ, що зв?льня? в?д зайвих дискус?й ? говорить сам за себе. "Под?? не застали нас св?домими сво?? мети, членами укра?нсько? нац??, а громадянами ?мпер?? укра?нського походження. ? т?льки в ход? под?й помалу приходили ми до п?знання сво?х власних ц?лей… Чолов? д?яч? наш? боялись нав?ть думати про самост?йн?сть: ? все мр?яли про сп?льний дах: На всяких з’?здах зацитькували самост?йницьк? голоси: Наш? парт?й, вс? до одно? були коп?ями московських: есдеки мавпували РСДРП, есери т?льки з назви були укра?нськими: радикали–демократи, будуч? есефи, це були т? сам? кадети, р?знячись в?д останн?х постулатом автоном??. Ми поборювали царат, а не Рос?ю. ? такими нас застала в огн? збуджена Укра?на" (Вол. Дорошенко — "Юв?лей укра?нсько? революц??", "Дн?про, 1928 р.). Наставлена на л?н?ю найменшого опору, ел?та ця уявляла соб? це надто ?дил?чно ? нав?ть не додумувалася сенсу правдиво? ситуац??, де жорстока нац?ональна боротьба, зручно маскована ворогом р?зними соц?альними "революц?йними" псевдон?мами, набирала все б?льшого розмаху та напруження ? от–от мала вибухнути у вс?й сво?й неприховано-лют?й нац?ональн?й голизн?. Зв’язана тисячма нитками з безнац?ональною ?мперською т. зв. ?нтел?генц??ю ? вважаючи ту ?нтел?генц?ю за свого за свого обов'язкового "старшого" брата ? природного союзника, ел?та 17 р. була майже ц?лком несв?дома, що сталося ? що ма? бути, ? тому продовжувала мислити, власне кажучи, пров?нц?ональними, в л?пш?м випадков? "провансальськими" категор?ями, оч?куючи все т??? "диригентсько?" палички з був. ?мперсько? столиц?, на яку так гн?вно скаржився ще в р. 1925-му Микола Хвильовий. Що ж дивного, що заг?пнотизована тим диригентом, вона в тих гарячих часах в?д?Прала роль пасивного ?нструменту в руках ворожо? пропаганди — спочатку червоно?, згодом б?ло?, але увесь час пливучо? з одного ? того ж п?вн?чного джерела. Вона йшла не по самост?йно, ? з власно? нац?онально? ?н?ц?ативи, витичен?й л?н??, лише по л?н??, витичен?й проводом ?мперсько? нац??. ? тому ?? пол?тична чинн?сть - чи "л?ва" чи "права" - в найл?пш?м випадку була б?гом на випередки, якого переб?г ? висл?д був визначений згори. Як у вс?м ? завжди, серед ел?ти були винятки, тим б?льш яскрав?, що нечисленн?. Вже не згадуючи про Миколу М?хновського, який намагався збудити чи прищепити ц?й ел?т? м?л?тарний ?нстинкт — то було голосом воп?ючого в пустин?… А згада?мо хоч такого Др.. Луценка, який з витривал?стю Катона ? лакон?чн?стю Цезаря, вперто ? систематично нагадував Центральн?й Рад? ?мена ?сторичних ворог?в. Даремно. Строката збиранина тод?шнього ки?вського парламенту, де р?зн? Рафеси ? Пятакови займали надто почесне ? занадто впливове м?сце, з? специф?чною зручн?стю обертали виступи геро?чного д?дуся в жарт ? прозивали його - це справжн? вт?лення ?сторично? пам’ят? - не ?накше як "укра?нським Пур?шкевичем", що, розум??ться, не лише не викликало обурення у суголосних Рафесам р?дних винниченок, а й збуджувало сп?льну з рафесами весел?сть у винниченк?зовано? б?льшост?. …? завжди згаду?ться геро?чна смерть л?каря Луценка, цього дивного д?да, смерть з рушницею, в вояцьк?й шинел?, рядовиком на фронт? 19 року: Чи оц?нять нащадки колись увесь траг?зм цього самотнього в сво?м род?, геро?зму! Сьогодн?шньому укра?нцев? характер ел?ти 1917 р. вида?ться чимсь незрозум?ло–дивовижним. Укра?нець з в?йськовою лог?кою — не м?г без обурення обсервувати зблизька представник?в т??? ел?ти вже й тод?, з болем усв?домлюючи соб?, що хоч не хоч, п?дпорядкову?ться ?? пол?тичному проводов?. Ба, ще й сьогодн?, згадуючи ?? сперед двадцятьох к?лька л?т, трудно стриматися ? говорити про не? тоном ?сторика. На жаль, мусимо присвятити ?й ще два слова. Либонь з лона саме ц??? ел?ти вийшло безмежно–на?вне на початку ? таке злов?сно-шк?дливе п?зн?ш, окреслення, як "укра?н?зац?я", цебто укра?н?зац?я Укра?ни — гасло згодом використане ворогом всеб?чно ? до к?нця, з? вс?ма п?дступно-провокац?йними можливостями, що ?х давала така двозначна терм?нолог?я. В на?вн?й св?домост? того роду д?яч?в ц?ла г?гантична нац?онально-державна проблематика нашо? Батьк?вщини зводилася переважно, до мовно?, зглядно мовно-костюмовано?, чи мовно-мундирно? "укра?н?зац??", яка мала б, розум??ться, переб?г лаг?дно-пров?нц?ональний, борони Боже, далекий, не те, що в?д революц??, чи, як тод? говорилося "авантур", а й розриву з "братн?м" народом ? "братньою" демократ??ю. Все зводилося, ф?гурально кажучи, до: полтавського д?алекту, вишивано? сорочки ? укра?н?зованого Отче-наша. Але кожен прояв справжнього нац?онального ?нстинкту, як В?йськов? З’?зди, самочинне формування збройно? сили, зродження В?льного Козацтва - поборюван? були ц??ю ж невинно-?дил?чною ел?тою з енерг??ю, яко? ?накше не можна назвати, як самоствердженно-малорос?йською. З ц??ю суто укра?н?зац?йною, мовно–мундирною поверхов?стю п?дходилося й до такого кардинального поняття, як поняття влади. Емоц?ональний сенс цього поняття, природа влади, ??, сказати б, ф?з?олог?я, що так глибинно в?дчував ворог, — була для ел?ти 17 року порожн?м звуком, а, що найб?льше, - формально-правним, паперово-канцеляр?йним окресленням. Л?тературно–пол?тична творч?сть ц??? ел?ти — аж чотири ун?версали на протяз? коротких, але неповторних дорогих м?сяц?в 17 року - то довготривал? в?дпочинки ?? пол?тичного розуму, що мислив з чумацькою пов?льн?стю в час. Коли ?стор?я чвалувала козацьким конем. Аж чотири ун?версали — чотири в?хи на плутан?м шляху, яким, спотикаючись, як сновида, д?йшла вона до ?де?, що мала започаткувати добу. А при т?м треба пам’ятати, що останн?й ун?версал - акт 22 с?чня 1918 р. - фактично був продиктований об'?ктивним ходом зовн?шн?х под?й. ?У ун?версал був вирваний з ?? рук, майже ?валтом, самою ?стор??ю: для сл?пого були ясним, що ?ншого виходу, як суверенн?сть, тод?шня ситуац?я не давала. ? пригадуються слова якогось з ун?версал?в: "Нас примушено творити свою долю". ?стинно так… ?У
Отже, зваживши тло ? обставини, поверн?мось знову до Крут, щоб упритомнити соб? ?х справжн?й сенс ? зрозум?ти, чому саме ця, а не ?нша под?я, чому саме цей, а не ?нший во?нний еп?зод п?дн?сся над ц?лою кра?ною, як заграва кривавого, але многонад?йного св?танку, як болюче–нещасний початок, але ц?лком уже ново? — в ?стор?? Батьк?вщини - доби, як надто суворе збудження по стол?ттях нац?онального летаргу. ? дуже характеристично, що крутянський еп?зод зразу ж, можна сказати, ще над непохованими трупами його ж геро?в, почав обертатися легендою у всенародн?й св?домост? кра?ни, ба, й поза ?? межами, нав?ть у св?домост? далекого в?д перечуленост? ворога. Прич?м не д?яла тут жодна пропаганда (яко?, зрештою, не було), жодн? л?тературн? твори ("Скорбна мати" молодого Тичини з’явилася вже тод?, коли легенда ц?лком розпростерла сво? крила), жодне, т. зв. усв?домлення мас за допомогою просв?тянських метелик?в чи в?чевих промов. Це були справжн? народини справжньо? легенди. Це було наочне знамено ?стор??: зав?са роздерлася, полуда з очей впала ? дальн? шляхи, хоч на мить — осв?тилася багряним св?тлом ген на далеку в?ддаль. Колишн?й Тичина надзвичайно влучно уняв той момент в одн?м з найкращих сво?х в?рш?в: Одчиняйте двер?: наречена йде. Одчиняйте двер?: голуба блакить. Оч?, серце ? хорали — стали. Ждуть. Одчинились двер?: горобина н?ч. Одчинились двер?: вс? шляхи в кров?.
З блакитно–голубою в?з??ю Укра?ни-наречено?, що мала при хоралах у сяйв? ? кв?тах прийти на шлюб ? вес?лля, — треба буде попрощатися. ? не розмр?яним батькам, а гострозорим синам - внукам д?дус?в Луценк?в, судилося бачити д?йсн?сть. ? тому Крути — це перше з?рвання лаштунк?в нев?льничо? комед??, що в?дбувалася - в час революц??! - на землях Укра?ни, перше прозр?ння, що влада - то боротьба, а держава - то кров ? зал?зо. ? тому Крути - це воскрес?ння, по довгих стол?ттях, - об?рвано? Полтавою Визвольно? В?йни, в?йни народу з народом, кра?ни з кра?ною, в?ч–на-в?ч. Доперва Крути були початком ново? доби в ?стор?? Укра?ни. Доперва дата Крут становить початок нашо? визвольно? революц??, а не т? численн? формальн? дати, що ?х зв’язують чи ?з скликанням Центрально? Ради, чи то з в?д друкуванням того чи ?ншого документа. Ново? доби — а вона була конечн?стю - не могли почати стар?, духовно стареч? люди, як молоде вино, за Святим Письмом, не наливають до старих бурдюк?в. Без Крут нав?ть такий акт, як акт 22 с?чня, був би документом без п?дпису. Бо так? акти мало "виголосити" - так? акти треба зчинити. Кривавий п?дпис п?д цим формальним зобов’язанням з дня 22 с?чня поставили д?ти, запасний первоцв?т нац?? — юнаки ? студенти крутянськ?, припечатавши той п?дпис важкою печаткою скип?ло?, на поколотих грудях - мученичо?, але й збавчо? молодо? кров?, першо? кров?, пролито? в наш?й укра?нськ?й в?йн?. Це було як одкровен??. Це було щось б?гуново в?дм?нне ? в?д блакитних–голубих мр?й рустикальних романтик?в нев?льничого вчора, ? в?д убого? дипломат?? с?льських крут??в. Злудн? ст?ни контрреволюц?йного демопарламентаризму, де без к?нця провадився блюзн?рчо-безсоромний торг раба з насл?дниками бувшого пана, — впали саме в годину Крут. ? в прокурен? та запов?трен? рафесами зал? вдерлось св?же пов?тря з черн?г?вського поля бою та в?тер, що прин?с брязк?т збро?, враз з гострим ? незабутн?м уже назавжди запахом укра?нсько? молодо? кров? — першо? ? найдорогоц?нн?шо? оф?ри, яку принесла Нац?я сво?й Земл? перед обличчям в?чного Бога.
У Саме в?д Крут — не т?льки психолог?чно, а й хронолог?чно - почина?ться в наш?м житт? тип нов?тнього укра?нця, тип, що намага?ться надавати проявам укра?нськост? ц?ни справжнього, вже нац?онального стилю. Можна сказати, доперВа започаткову?ться вже перед тим безформн?м невикристовал?зованим розтоп?, — саме почуття форми ? стилю взагал?. Процес той, спец?ально ц?кавий для ?сторика культури, був дещо ослаблений на протяз? л?та ? осен? 18 року, але зате, немало й поглиблений, саме в т? м?сяц? в д?лянках т. ск. культури, як тако?: просв?ти, мистецтва, л?тератури, театру й науки. Тут, натом?сть, ма?мо на уваз? процес кристал?зац?? нац?онально? особливост? — процес, що й ма? бути генеральною л?н??ю в розвою нашо? культури. Формування нов?тньо? укра?нсько? людини вже в нац?ональн?м стил? почалося в сфер? в?йськов?й, — що було генетично зв’язано з Крутами ? ?х легендою, й що, розум??ться, ? ц?лком природн?м ? зовс?м не випадковим. Згадаймо, що останн?й сперед двохсот л?т - пер?од державност? на наш?й земл? був пер?одом козацьким, коли державн?сть мала характер яскраво в?йськовий, м?л?тарний. Нав?ть оф?ц?альна назва нашо? держави козацького часу звучала "В?йсько Запор?зьке". Збуджена нац?ональна св?дом?сть сягнула, може й ц?лком п?дсв?домо, до цих саме, козацьких традиц?й. ? може тому верства, що найб?льше була в наш?й революц?? державною, в найстигл?шим значенн? цього слова була саме верства в?йськова, ц.т. та, що незалежно в?д свого фаху в роках революц?? мала певне в?йськове виховання ? фактично була у в?йську. Твердження таке звучить сьогодн? вже парадоксально чи тенденц?йно. Ми тут оперу?мо поняттями узагальненими, типолог?чними й на цю тему у нас напевно б розгорнулася довга дискус?я з наведенням винятк?в, пр?звищ ? т.п. Але н? на хвилину не сумн?ваюся, що прийдешн?й ?сторик, зваживши вс? зац?л?л? матер?али, муситиме прийти, власне, до такого, а не ?ншого висновку. Фактом ?, що тип нов?тнього укра?нця проявився передовс?м у в?йську, бо при формуванн? сво?м набирав в?йськово? форми, часто разом з ун?формою. ? фактом ?сторичним, що бл. п. Симон Петлюра на народного вождя вир?с, власне цим, а не ?ншим шляхом. Нац?ональний зм?ст його, що хова?ться п?д оболонкою рядового д?яча передреволюц?йного типу та члена демократично–соц?ал?стично? парт??, наявнився ? розкв?тнув у боях за Арсенал, при оборон? Ки?ва, при облоз? ? здобутт? столиц? в р. 18, словом в атмосфер? "Крут", а не розгаласовано? зал? Мало? ради. Так само, як дальший р?ст ? виформування його, як вождя кра?ни,обумовлено було його становищем саме Головного Отамана, що безпосередньо д?яв при арм??, не серед м?н?стерських нарад та сумн?вно? пол?тики його малих сучасник?в по парт?йн?й чи громадськ?й прац?. В процес? кристал?зац?? укра?нсько? особистост? нового, покрутянського стилю, ролю м?цного катал?затора в?д?грали С?чов? Стр?льц?. Це треба раз назавжди ствердити ? — може спец?ально тепер - ствердити з притиском. Хоча б для тих д?дичних кал?к, що, незалежно в?д свого в?ку, балакають соб? ще й нин? про "галичан" ? - "наддн?прянц?в", несв?домо акомпануючи п?дступн?й чужинецьк?й пропаганд?. Коли б на хвилину уявити соб? присутн?сть у Ки?в? 17 року С?чових Стр?льц?в, ?, коли вже на те п?шло, галичан у процес? формування нац?онально? особистост? (а та особист?сть не може не бути псих?чно культурно соборною, бо ?накше вона переста? бути нац?ональною), тод? б ми наочно побачили в т?м процес? величезну пр?рву ? ледве чи пережили б ми епопею великого 19 року з тим розмахом ? з тим напруженням, з якими вона грим?ла на просторах нашо? земл?. Це саме С?чов? Стр?льц? — серед яких пров?д мали в?дом? люди… з Зах?дних Земель Батьк?вщини - це саме вони перш? внесли м?рило в безформн?сть ? хаотичн?сть, закреслили нац?ональн? меж? для отих "широких натур", дали живий приклад заст?бност? й нац?онально?, а не яко?сь там - дисципл?ни та вр?збили в сувору чорноземну постать перш? риси нац?онального стилю. Хай н?хто з т. зв. наддн?прянц?в не посоромиться не ствердити й усв?домити, ? хай з т. зв. галичан см?шно не бундючиться з цього приводу спец?альною пихою чи на?вною ?дейкою про галицький мес?ан?зм. То був природний процес психокультурно? комасац?? народу, сполучений з процесом вичування, видужування в?д хвороби в?кового рабства ? зц?лення в?д ?сторичного кал?цтва. В того роду процесах заслуги й догани розпод?ляються р?вно на вс? д?льниц? ц?лост?, що хоче бути нац??ю. Це власне С?чов? Стр?льц? показали й довели сх?дноукра?нським масам, що в?йськова дисципл?на може об?йтися без золотих погон?в, а нац?ональний обов’язок без занадто довгих шлик?в. ? — саме найважлив?ше - вони викультивували в соб? таку нац?ональну чуйн?сть, яка уможливлювала ?м дивитися, як то кажуть "в кор?нь" ? оц?нювати нац?онально–державний стан на Укра?н? незалежно в?д декорац?й ? зовн?шн?х форм. Зв?дц?ля - послух вс?ляк?й укра?нськ?й влад?, поки вона була чи хот?ла бути укра?нською. ? зв?дц?ля листопадов? под?? навколо Ки?ва 1918 року, що формально було непослухом чи нав?ть бунтом, але в д?йсност? - лише дальшим тягом ?х непереривально? служби Нац??. Без С?чових Стр?льц?в у Ки?в? не було б акту 22 с?чня 1919 року, бо слово, що в н?м ? пров?дним мотивом "Соборн?сть" — залишилось би порожн?м. За останн? двадцятил?ття надто було момент?в для болю, заламання, в?дчаю. Частинно–зовн?шн? причини, або т. зв. обставини, але здеб?льша чинн?сть сво?х же таки люб?зних земляк?в часом допроваджувала до розпуки. ? тод? шукалося порятунку в спогадах про недавн? минуле, але не тих спогадах, що то при?мно блищать — бо маю на уваз? недавн? - збройне, озбро?не минуле. ? тод? вирина? в пам’ят? на тл? с?рост? ? кал?цтва — ц?ла галерея неспод?вано–повних, неспод?вано-характерних, зак?нчено-суц?льних постатей ? облич. Вони р?зн?, дуже р?зн?, р?зн? соц?ально, осв?тньо, ф?зично, морально, якщо хочете, й культурно… Але ? в кожн?м обличч? одна ? та сама сп?льна риса, один ? той самий вогник в очах - в?дблиск велетенсько?, всезатопляючо? ?де?. ? тод? ста? легше. ? в серце вдаря? хвиля ново? в?ри. ? дух випростову?ться "на поз?р" знову. Ось спочатку — ц?лий ряд тих, кого вульканично зродила сама земля наша, сам розколиханий революц??ю чорнозем. В засн?жен?м морозн?м Ки?в? смагляво–палке обличчя черн?г?вського Ангела — меткого, бистрого, влучного, постать, що як би винурилася з 17-го козацького в?ку й опинилася серед авт, трамва?в, телеграфних стр?чок й незнайомих мундир?в. Статечно–селянська — розважно-пов?льна, але й запекла, постать Зеленого. В?н дума? повол?, попервах, його можна обдурити (? обдурювали) якийсь москаль-чар?вник чи нахабно-златоустий жидок, але - до часу. ? коли в?н замкнувся нарешт? в панцир тяжко здобуто?, але вже кремезно–невгнуто? в?ри, в?н — цей селянин - обернувся в найкарн?шого во?на Нац??, що впав, влучений кулею, на сво?й давнезн?й трип?льськ?й нив?. Оч? — кольору синього льоду й закучерявлена золота голова. Увесь - стиснутий порив ? напруга. П?вденний темперамент в норд?йських карбах зовн?шност? - це Юрко Тютюнник. Отаман. П?зн?ш його назвали генералом. Але то не був його титул. А ось —?нш?, що вв?йшли в революц?ю з? сфер ?нтелектуал?ст?в. Ось - дв? протилежност?. В?чний оптим?зм ? досада на тих, що вказують д?йсн?сть, невеселу, але д?йсн?сть. що ?? треба перемогти. В?н усе в?рив, що ?? можна перелет?ти - ?, може т?льки тому в?н став Петлюрою, "був за Петлюру", як п?зн?ше казали под?льськ? селяни, у яких у голов? пр?звище Петлюра стало синон?мом Головування, Кер?вництва, Проводу, як тепер кажемо. А поруч нього - кам?нне лице стрункого полковника, що гострим зором глибоких в?ч завжди бачив д?йсн?сть, лише д?йсн?сть, ту, що ?? треба було за всяку ц?ну перемогти. ? в?н ?? завжди, в найнеможлив?ших обставинах, ум?в перемагати ? перемагав. Але тому, що в?н бачив д?йсн?сть, Петлюра прозвав його "в?чним песим?стом" — ? не треба затаювати - не любив його. Але Василь Тютюнник не був песим?стом. За чорнотою нашо? д?йсност? в?н - аскет ? лицар - завжди бачив сяйвний лик Мадони–Укра?ни. ? може тому, що був занадто середньов?чний ? занадто гостро, майже математично бачив тод?шн? укра?нськ? можливост?, - н?коли в?н не сягнув по в?йськову диктатуру, яко? вс? без винятку парт?? в?д нього з жахом оч?кували ? до яко? було - рукою подать. ? от — оч? н?би мр?йника, н?би мислителя, може поета. В них ?сть як?йсь туман, якась захмарен?сть далеких обр??в чи глибоких висот. Та ранком туман згущу?ться, хмара темн?? ? з не? вистр?лю? неспод?вана блискавка: наказ. Наказ як би в?йськовий, але водночас як би ? не в?йськовий, а, власне, скорше вже революц?йний. Не кожен старшина, нав?ть найвидатн?ший, зум?? стати в?ч–на-в?ч з розворушеним натовпом. ? не т?льки стати, але й знайти як?сь ?дин?, по-в?йськовому коротк?, слова, як? той натовп чудом успокоюють ? обертають його у вишикован? ряди - майже в?йська, майже революц?йного загону. Таким заховався образ того, що по Петлюр? — впав на бруц? чужого голландського м?ста в?д руки нашого в?дв?чного ворога, образ полковника ?вгена Коновальця. ? встають дальш? постат?: расового полтавця М?шковського, що бувши високим старшиною генерального штабу, духом н?коли не був старшиною штабовим ?, так–таки не по-штабовому, на чол? розстр?льн?, впав в раптов?м нер?вн?м бою… ? — соняшний, завжди переможний Удовиченко: ? похмуро-мовчазний, завжди стислий Безручко: ? ще. Серед напружено? роботи штабу арм??, на тл? його механ?зму, в як?м ролю головно? пружини гра? во?нний майстер - генерал С?нклер (з тих власне нащадк?в швед?в Карла Х??), поруч Василя Тютюнника, вирисову?ться висока постать старшини з чисто виголеним обличчям. Це - Андр?й Мельник. В?н - молодий ? в?ком, ? постаттю. Дуже молодий, як на те високе, високе становище, що його займа? - становище шефа Штабу Арм??. Кажуть, що в?н у Велику в?йну був лише поручником, а тепер йому п?длягають стар? генерали. Але - прошу - загляньте до штабу в час?, коли обговорю?ться чергова операц?я ? коли, по генеральному штабу генералах ? полковниках, забира? голос цей молодий старшина. В?н говорить з якоюсь йому ?диному властивою г?дною скромн?стю. В?н виголошу? свою оц?нку ? св?й погляд з якимось неймов?рно–тонким почуттям такту ? м?ри. З його г?дно? скромност?, на очах, вироста? щось необорно-чар?вне: суц?льна, не скал?чена особист?сть, сталевий, довершений укра?нець, такий, яких ще так небагато, але як? прийдуть у майбутньому, зродяться з крутянсько? легенди. В?н такий, яким укра?нець ма? бути, коли його сформу? ? довершить власна держава. ?, в результат?, погляд моложавого старшини виразно заважу? на план? операц??. ? Тютюнник легко синтезу? той погляд з сво?ю концепц??ю. ? присипаний сивизною 1.Генерал–Квартирмейстер з пошаною вслуха?ться в уваги молодого Шефа Штабу, хоч цей молодий старшина все ж вида?ться йому либонь "пол?тичною" персоною. ? сам Головний Отаман — згоджу?ться з деякими, зовс?м неоптим?стичними увагами молодого старшини, що займа? становище генерал?сс?муса. Бо там, де у Василя Тютюнника були — крем?нь ? ?скра, там у Андр?я Мельника були - криця ? ?дваб. Була - якщо так можна висловитися - ?двабна криця.
* * * ? коли укра?нськ?й ?стор?? судженим буде зробити новий плиг у незнане, але жадане, майбутн?; коли Провид?ння, що важить на сво?х праведних терезах судьби народ?в ? держав, подасть св?й знак, — тод? думка м?льйон?в полетить сама собою, власне, до ц??? галере? постатей недавнього, болючо–недавнього, збройного минулого. До тих, що вмерли ? св?тять нам сво?ю не смертельн?стю, ? до тих, що живуть ? життям сво?м - на наших очах - творять живу нерозривн?сть ?сторично-нац?онального процесу. До тих, що народилися в легенд? Крут, що ту легенду сво?ми чинами ? сво?ю моральною висотою утверджують в сучасност?, ? що моральний тягар т??? легенди матимуть в?двагу ? силу нести в майбутн?.
26.01.41 Прага: Укр. Вид–во "Пробо?м", 1941. |
 |
|
|||||||||||||||||||||||||||||
 http://www.bitrixsoft.ru/ Работает на «Битрикс: Управление сайтом» |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
| © «Битрикс», 2001-2006 |  |
 |
|||||||||||||||||||||||||||||||
